Що було насправді або американський трилер (Частина 5)

 У мене є новини. Я вже приблизно знаю, як це все відбулось і що мені робити далі. Спершу я позавчора дочекалась, коли повернуться з роботи ті, хто був вдома, коли це сталось і розпитати їх, що вони бачили. За цей час я написала перший пост про це все. Після цього мені почало писати і дзвонити купа людей, підтримувати, давати поради... Я вам дуже вдячна за це! Бо я потребую вашої підтримки. Дякую за те, що ви є і за те, що ви не є байдужими! Мені було дуже приємно все читати і особливо спілкуватись, дзвоніть і пишіть, коли можете, я буду дуже рада. Люблю кожного з вас, мені цінне кожне ваше слово.

Я виглядаю і почуваюсь набагато краще, ніж ви думаєте і збираюсь завтра-сьогодні йти на роботу, хоча мені сказали відпочивати, скільки треба. Всі, хто мене бачили, казали, що вони очікували гіршого :) Виглядає так, ніби я просто десь дуже сильно вдарилась у ліву щоку і там кілька подряпин і трішки опухлість. Та й все. Рука вже майже не болить, я робила для неї ванни і ще кілька сьогодні зроблю. З зубами все впорядку. І почуваюсь так, ніби майже нічого не трапилось, тільки часом охоплює чи то страх, чи якийсь негатив дуже потужний. Подряпини і порізи загоюються швидко,на третій день вже деякі позникали.  Шрамів не буде, лікарі пообіцяли.

Так що позавчора я півдня сиділа за комп"ютером. Потім прийшов Алекс і Джері, та розповіли мені це : ( відео зняте 3 дні тому)

Це мене чомусь схвилювало, навіть не знаю.. Я собі по-іншому все уявляла. Отже, мої здогади були невірні. Я ще вирішила почекати дівчат, може, ще вони щось додадуть... Гебі і Джудіта (чешки) розповіли мені, що після того, як вони зі мною попрощались там на розі, вони встигли доїхати до гаражу, і тут вони почули удар. Вони спершу подумали, що то не я, але одразу побігли і побачили, що я лежу і з рота тече кров (ну бо я ж вдарилась зубами). Мене збила якась пара. І поряд, о чудо! Проїжджала на машині медсестра, яка одразу ж надала мені медичну допомогу перед тим, яка приїхала швидка! Ця деталь мене настільки вразила! Бог настільки попіклувався, що навіть не залишив мене і 5 хв без допомоги. Мене посадили на мою сумку, я була навіть при свідомості (тільки виглядала, як божевільна за словами дівчат). Відповідала на питання, сказала, де мої документи. Пара залишилась і після того, як мене відвезли, ще довго опитували свідків і вимірювали все. Але схоже на те, що страховка водія не покриє мої витрати і не тому, що він не хоче. Це класифікували як нещасний випадок, тобто не винні, ані я, ані водій, бо ми просто не могли бачити одне одного. І там нема жодного знаку зупинитись абощо. Але я ще чекаю зараз на Джері, який повернеться зі страхової компанії і тоді я знатиму, що мені робити. Можливо.

І ще Бог мене не залишив саму, хоч я часто так і почуваюсь після цього! На J1 Dinner, який організовували церкви Cape Cod я дуже обігом познайомилась з дівчиною, яка є організатором подій для таких студентів, як я. Її звати Інна Тейлор, вона з України. Церкви роблять ці події для того, щоб іноземні студенти познайомились між собою, провели класно час, ознайомились з правилами дорожнього руху, дізнались більше про місце, в якому живуть, і звісно, почули про Бога. Ця дівчина, коли дізналась, що зі мною трапилось, одразу мені написала і підзвонила, а потім і навідалась до мене, запропонувавши привезти, що мені потрібно. Я не знала, що мені потрібно, продукти начебто були.. але потім збагнула, що мені б не завадило фруктів і якогось чаю м"ятного. Я так зраділа, що хтось мене навідає, ви собі навіть не уявляєте, що це означало для мене! В цей день мені не хотілось ні читати нічого,навіть Біблію(не зрозумійте неправильно), ні дивитись фільми, ні йти будь-куди. Це все здавалось таким дріб"язковим. Був якраз захід сонця, і я піднялась на балкон на даху, щоб краще було видно. І це було дуже красиво, і я згадала, що десь Джон Елдрідж  писав, що в такі моменти лікує лише природа, і він був правий. 

Я дочекалась на Інну, і вона приїхала зі своїм чоловіком. Вони дуже класні люди, і з ними було так приємно проводити час! Ми дуже довго говорили, десь 2 чи й більше годин. Вони привезли мені стільки фруктів і овочів! Більше, ніж я очікувала. І кавун, і дві пачки чаю, і сир, і помідори, персики, шпинат, сік... чого там тільки не було! Навіть авокадо і якийсь дивний фрукт рамбутан, який я ще досі не пробувала. Дали номер страхового агента, який має мені передзвонити і розповіли про страховку, яка може покрити навіть стоматолога і яку можна зробити вже після нещасного випадку. Це мене так втішило, я надіюсь, що мені вийде її зробити. Вони зі мною помолились, і розповіли, що колись намагались свідчити людям, які зі мною живуть, тому думають, що Бог мене помістив в цей дім не випадково. Мені шкода, що не вдасться відвідувати їхню церкву, бо вона досить далеко від мого містечка, хоча я б хотіла. Я дуже їм за все вдячна. 

І вдячна Богу! Перша думка в швидкій була про те, що я потрібна Богу! Коли мені розповіли про те, як це все сталось і що доля секунди могла вирішити, чи я житиму, чи зі мною станеться щось дуже погане, я була така вдячна! Я вдячна, що це було біля дому, що поряд проїжджала медсестра,що я не пам"ятаю цього всього,  що знайшлись люди, яким це все не байдуже, бо не знаю, що б я робила! Важко після цього не вірити, що все у Божій руці... І так дратує, коли невіруючі довкола мені кажуть : "Ти щасливчик!" або "Тобі дуже пощастило!", бо я розумію, що це зовсім не моя заслуга. Це все лише рука Бога, але мені всеодно бракує віри, щоб бути впевненою, що все буде гаразд, але тепер її точно більше! Я хочу вірити, що переду буде ще два з половиною чудових місяці, і мені ще вдасться поїздити по США (коли мене перестануть лякати будь-які речі з колесами), побувати в Парку розваг, в Бостоні, подивитись на китів, позасмагати на пляжі, на який я так і не доїхала, відпрацювати і заробити гроші на якусь наступну поїздку... І що мені ще вдасться потішити всіх гарними новинами, а не засмучувати оцим. Вибачте. 

Але я все ще потребую молитов. Я почуваюсь чудово фізично. Але я все-таки вдарилась в голову. і в мене був струс і втрата пам'яті. Не знаю, чим це закінчиться, і чи не буде наслідків колись-там. 

Я ще не знаю, що буде з витратами за медичні послуги, хоч я була в лікарні всього лиш дві -три години, і мені зробили лиш тамограму та стерилізували подряпини. Тут просто вся медицина дорога, тому поняття не маю, скільки це коштує. Я не можу розібратись з цими страховками. На лінії в моєї страхової компанії вихідний. І треба чекати понеділка. Офіцер, який був на місці події буде в понеділок. Страховий агент,якого порадила Інна, ще не передзвонив. Я не знаю, що мені робити. Була у відділку. Тут завжди дуже гарно поворядться, почуваєшся себе комфортно, але мені понадавали купу паперів, які я не знаю, як заповнити і що там писати. Тому піду зараз туди ще раз. Роблю все, що в моїх силах, але поки нічого не ясно. Тому моліться за це все, і за мій духовний стан особливо. Бог дарував мені надзвичайний мир в перші дні і вдячність.

Оці слова з Ісаї 43 дуже підтримують.

А тепер отак каже Господь, що створив тебе,  і тебе вформував: Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім'я твоє, Мій ти! Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, не попечешся, і не буде палити тебе його полум'я. Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель! Через те, що ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, й Я тебе покохав. Не бійся, бо Я ж із тобою! Я, Я Господь, і крім Мене немає Спасителя!Так говорить Господь, що дорогу на морі дає, а стежку в могутній воді. Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте!

І Плач Єремії 3. 

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Надіюсь, що це комусь додало віри. Пишіть!