Французькі канікули
Все почалося, коли Віка написала мені, що мріє побувати у Парижі. Я взагалі планувала поїхати у Будапешт на цих канікулах (вже вдруге, вперше було перед Бельгією), але кажу Віці, що перевіримо квитки :) І нам пощастило одразу за півгодинки купити квитки на літак з Варшави до Парижу за 20Є в обидві сторони! На що Віка сказала: "В отакі моменти справді ввідчуваєш, що живеш". А я щось як завжди була в шоці від себе :) Добре бути людиною, яку легко підбити на усякі пригоди. Ніколи не знаєш, що з тобою буде завтра. Або навіть сьогодні.
Ну і потім пішли години підготовки до поїздки. Жаль, що не можна оминути цю стадію. Майже одразу почала скролити Couchsurfing, Віці довірила маршрут, бо я поняття не мала, куди поїхати у Франції, бо я казала (Марта свідок), що ніколи не поїду туди, бо французи дуже зверхні. І взагалі мала купу стереотипів про них :) Як і про британців. Згодом я їх майже позбулася.
Вирішила написати своєму другу Вові, який проходив влітку практику як архітектор у Парижі і провів там ціле літо. Мала надію, що порадить щось щодо транспорту і певних моментів, але він допоміг набагато більше, аніж я очікувала, познайомивши мене з своїм другом Омаром, який вчиться на архітектора у Парижі. Омар нас люб'язно погодився захостити, що мене дуже втішило, адже я навіть не почала писати листи в каучсерфінгу (CS)!
Але без любих хостів з CS ми все ж не обійшлися. Віка надумала поїхати на скелі Етрета в Нормандії, біля океану, фотки яких вона побачила десь в інтернеті. Мені здалася спершу ця ідея трохи дивною, ну бо зима, холодно, які там скелі. До Етрети нам треба було добратися через місто Гавр (я теж про нього вперше почула оце недавно). Там нам і треба було знайти хоста.
Також мій друг з Фінляндії Єре запросив нас погостювати у нього в Кракові. Так, це зовсім не по дорозі до Варшави і Парижу, і взагалі не подорозі з Етретою, але чому б і ні.
До Кракова ми добиралися через Blablacar з сім'єю, яка їхала відвідати свою доньку, яка там навчається. Коли зустрілися на вокзалі, то раптом зауважили, що у нас обох білі шапочки, що і було нашою милою особливістю протягом усього тижня, Поїздка пройшла дуже швидко, ми щось трохи балакали, а потім бац і пройшли кордон, і ось уже й Краків. Я сказала другу, що ми будемо о 3ій, а ми приїхали біля 1ої. Приємна несподіванка.
В Кракові були два дні, трохи гуляли по центру, біля Вавеля, по кафешках :) Здивувало, що там дуже густий смог через викиди з машин, і тому деякі люди навіть ходили в масках. В транспорті дозволялося їздити безкоштовно, якщо при собі маєш техпаспорт своєї машини. Тому ми тішилися, що ми сидимо на затишній кухонці у Єре вдома, п'ємо чайочок і каву та разом балакаємо про усе на світі. Потім ми дивилися казочку "Дім дивних дітей міс Перегрін" Тіма Бертона, який Віка чомусь віднесла до фільмів жахів, і сказала, що не дивитимиться, бо їй страшно. А ми ж хороші друзі, правда? Щоб Віка не пропустила найстрашніші моменти, ми їй їх знімали на телефон і відправляли через фейсбук, щоб вона могла подивитися їх на кухні :D Ще у Кракові у нас весь час просили гроші місцеві попрошайки дуже специфічними способами. Якось до нас підійшов якийсь п"яниця і почав говорити по польськи, я йому сказала, що я "нє розумєм", і він сказав нам російською "Я ХАЧЮ ТРІ ЗЛОТИХ" :D Як нам сказав Єре, за стільки можна купити найдешевше пиво. Потім до нас підійшов чоловік доволі пристойного вигляду на перший погляд, прикинувся туристом і просив один злотий на автобус. Цю схему ми знаємо зі Львова, тому ми відмовили. Почувши відмову він наволав на нас, обізвавши божевільними. Ну-ну.
На наступний день ввечері ми відправилися в Варшаву і їхали в автобусі майже цілу ніч. Я не зовсім виспалася, тому досипала в Макдаці на столі і одним оком дивилася за нашими речима, поки Віка фоткала центр Варшави. І я тішилася, бо Віка тішилася і ото ми двоє тішилися, що скоро йдемо на літак! Для Віки це був перший політ, і крім цього вона ще вперше спробувала мексиканську та китайську кухню, які я так обожнюю.
В Париж долетіли швидко і без проблем, там було набагато тепліше, аніж у Кракові. Наш аеропорт був дуже далеко від міста, тому ми добиралися годину автобусом. Омар нас зустрів на зупинці. Тут ми дізналися, що Париж просто велетенський, він зовсім не маленький та милий, як про нього пишуть та як його змальовують. Він просто здоровезний монстр (в якому є багато чого цікавого). Саме тому до нашого будиночка ми добиралися ще десь півгодини і зовсім не запам"ятали дороги, бо їхали в метро, а потім ще й в автобусі.
В Омара вдома познайомилися з його співмешканцями та друзями та одразу пішли гуляти по Парижу в пошуках місця повечеряти. Гуляли по милому райончику з кафешками, де зайшли в одне містечко, де готував французькі млинці дуже привітний власник закладу, який пригостив нас в кінці шоколадом. Під вечір ми вже досить втомилися, тому були раді повернутися до будинку. Омар нас пригостив марокканським чаєм, який був дуже смачним, та й взагалі ми дізналися про Марокко стільки цікавого і неочікуваного, що нам нетерпиться одного дня відвідати цю цікаву країну. В Марокко є страва "Кус-кус", яка, за словами Омара, "настільки смачна, що її назвали аж двічі". Омар дуже творчий, так як вчиться на архітектора, тому в нього ціла купа різних малюнків, ескізів та проектів, які було цікаво розглядати.
На наступний день ми пішли гуляти по Парижу і зайшли в цікавий секонд, який виглядав крутіше, аніж усі модні магазини. І який ж там був прекрасний вибір! Я вийшла звідти з коричневим капелюхом з широкими полями за 5Є, а Омар прикупив собі класну блакитну джинсову куртку, а Віка наразі з нічим. Отак і походили по модним французьким "бутікам".
А ввечері на нас чекала raclette party в Омара вдома, він запросив купу друзів-студентів, які навчаються в Парижі з Італії, самої Франції та Марокко :) В чому ж полягала ця вечірка, це свого роду пікнік. Є двохшаровий невеличкий гриль, наверху якого смажиш м'ясо, а на другому шарі кладеш сир в лопаточку, і він там розплавляється. Потім береш м"ясо і картоплю і поливаєш це цим сиром (raclette formaggio). Це було дуже смачно і компанія просто чудова, ще потім грали на гітарці, але ми вже пішли спатки, бо в нас дуже рано був автобус в Гавр.
Гавр - це портове індустріальне містечко біля
Атлантичного океану. Воно зовсім не туристичне, ми там залишилися на два дні і ночі, щоб поїхати в селище Етрета на скелі. Зупинилися там в хоста Девіда, якого знайшли на каучсерфінгу. Вдома нас зустріла його подруга Барбара з Бельгії, професійна перекладачка, яка все нам показала, залишила ключі і побігла собі читати якийсь збірник поезії в кафешку. І вся квартира, разом з товстезним котом, який любив лазити по моїх речах, була в нашому розпорядженні! Квартира виглядала так, ніби належала якомусь художнику, завалена цікавими книжками французькою та іспанськими мовами, різними листівками та постерами. І ще милий котик хазяйновито ходив по хаті і терся об наші ноги, тому ми його дуже полюбили, хоч у весь одяг був в його рудуватій шерсті. А ще в душі дуже рідко була тепла вода і якщо й була, то недовго. І з інтернетом були неполадки, і з плитою. Але це ж дрібниці. У нас був гарний вигляд з вікна, тепло, ліжко і дах над головою. Зранку пили чайок з чашки, на якій була написана натхнення фраза іспанською "Si puedes soñarlo, puedes hacerlo" ("Якщо ти можеш про це мріяти, то ти можеш це зробити").
Самого Девіда ми зустріли вже аж зранку на наступний день, бо він прийшов з своєю подругою досить пізно. Ми разом поснідали, послухали іспанську музику та швиденько побігли на автобус в Етрету, по дорозі закупившись круасанами та тартами в пекаренці.
А Етрета, друзі....аааа вона була магічна! Дарма я думала, що туди не варто їхати, я страшенно помилялася! Це білі скелі біля океану лазурного кольору з берегом, встеленим камінцями. Це надзвичайно пейзажне селище та місце. Не дивно, що саме там Моне намалював одну зі своїх картин. Ми там бродили півдня, насолоджувалися краєвидами, зробили невеличкий пікнік, я навіть надихнулася і настрочила вірш, а ще ми потоваришували з чайкою, яка була зрадницею, бо втекла від нас одразу, як тільки зрозуміла, що їжа у нас закінчилася. Так що не дружіть з чайками. Здивували японці, які приперлися туди з величезним дроном, який дуже гудів і на кілька хвилин зіпсував усю гармонію. Під вечір почався дощик, хоча цілий день була прекрасна погода, тому ми повернулися у Гавр, а вже зранку о 6 годині поїхали назад у Париж.
В Парижі на нас чекав наш друг Адам з Лондона. Ще у Львові я його привітала з Днем народження, сказала, що буду в Парижі скоро, і пожартувала, щоб він приїжджав, бо то близько до Лондона. А він узяв і приїхав! Він з таких людей, як я, яких неважко підбити на якусь авантюру. Адам казав, що і так думав вже давно відвідати свого друга Гійома в Парижі, з яким ми теж невдовзі познайомилися. Ми закинули речі і пішли знову гуляти по Парижу і Омар теж пішов з нами. Адам мав професійну камеру, і Віка йому весь час пояснювала, як нею користуватися. запитуючи в мене весь час, як буде англійською те чи інше слово, на зразок "витримки". Ну а я що, я ж не ходячий словник :D Омар намалював ескіз Нотр-Даму, а ми продовжували заходити і одразу ж виходити з різних музеїв, в тому числі з Лувру, бо нас шокували ціни за вхід. Нотр-Дам де Парі - це найкрасивіший храм, який я бачила! Готика 12 століття, які склепіння, які вітражі! Краса.
Потім ми спробували французьке тако, яке було таке велике, що ми мало не луснули. Під вечір ми пішли до Монмартру і чомусь хлопцям приспічило залізти в закритий парк, в який, щоб потрапити, треба було перелізти через паркан. Там у мене було бойове поранення - порвані біля коліна улюблені червоні штани, і як я взнала потім, величезна царапина на півноги. Але всі сказали, що я крута, тому все нормально. Ну але не все так страшно і епічно, як я про це пишу, не забувайте :) Мам, ти теж не забувай!
Потім ми пішли на вечірку до однієї дівчинки Деї з Литви з каучсерфінгу, де ми познайомилися з дівчиною з Філіппін та двома корейцями. Ми їли млинці, балакали і обмінювалися досвідом та враженнями. Там ми помітили, що Адам носить різні шкарпетки і разом з моїми подертими штанами ми започаткували French Fashion Week.
На наступний день ми поїхали до Версалю і цілу дорогу туди розмовляли про релігію та віру і різні штуки про життя. Там ми попрощалися з Омаром та пішли зустрітися з Адамом та його французьким другом, який першу годину мене дратував, а потім якось ми з ним подружилися. Він провів нам екскурсію та знав дуже багато цікавих історичних фактів про Париж. Ми знову пройшлися біля Тріумфальної арки, Александрійського моста, Монмартру, найвищої багатоповерхівки, різних відомих кондитерських типу "Ля Дюре" та цікавих будинків. А ще посиділи в кафе, де спробували гарячий шоколад, приготований за старим стилем, який був дуже цікавим на смак.
А ввечері ми пішли до Ейфелевої вежі вже друге! Вперше ми її бачили вдень, а тут - вночі. І вона була дуже красивою. Довкола ходили торговці китайськими сувенірами і весь час говорили дивним тоном "Ван євро-ван євро-ван євро!", і ми всі з цього приколювалися. Віку ми прозвали Queen Elizabeth, бо Адам якось ще як тільки познайомився з нею, обмовився і назвав її Елізабет. Ну й не дивно, бо королеву Англії звати Елізабет-Вікторія. Так що серед нас була блакитна кров. А Гійома як тільки не називали - Mr. Gulliver, The Living Legend, Legend, і йому дуже пасували такі прізвиська :)
Після цього ми віддвідали ще одного їхнього друга-парижанина, який працює на AirFrance, живе в центрі Парижу, але в Парижі всі квартирки маленькі, і ми зрозуміли наскільки. Це була одна кімнатка, в якій був і душ, і умивальник, і кухня і все-все. Але ми скоро з усіма попрощалися і побігли в метро, щоб не дуже пізно прийти до нашого хоста, якому ми пообіцяли бути півдванадцятої. Але сталося не так, як гадалося. Ми страшенно заблукали, бо виявилося, що у Парижі є дві однакові вулиці. Зрештою ми з різними перепетіями таки добралися до дому нашого хоста, але аж півперша ночі. Він уже спав, бо йому треба було зранку на роботу, але дуже дружньо нас прийняв, все гарно пояснив, у нас знову була окрема кімнатка. Зранку він побіг на роботу та знову нам залишили цілу квартиру (ото добрі люди), але ми довго там не затрималися, бо в обід був наш літак... І з обіду до самого ранку наступного дня ми їхали у метро, в автобусі, в літаку до Варшави, поїздом в місто, а з міста машиною до самого Львова, а тоді ще й пощастило приїхати одразу на перший ранковий львівський трамвай з вокзалу, який був майже пустим.
У мене багато висновків з поїздки. Зрештою те, що сміливі мають щастя відомо мені давно ще з романів Івана Багряного. Страх - це найбільший наш ворог, і до нього дуже рідко треба прислухатися.
Ще те, що у світі таки більше добрих людей, аніж поганих. Подорож творять люди і моменти, а не музеї та визначні місця.
Італія гарніша за Францію, хоча Етрета мммм.
Французи похмурі та глибокі, але зовсім не злі і далеко не зверхні, а завжди готові допомогти та відкриті до розмов. Париж не такий казковий і романтичний,як його малюють.
А ще - не начитуйтеся всяких тревел пабліків і не засиджуйтеся в інстаграмі. Не вірте, коли вам кажуть, що подорожі - це просто сенс життя, що якщо ти не подорожуєш, то твоє життя нудне. Це все брехня, і дуже багато людей в це вірить і сумує через те, що не вдається часто подорожувати чи й нема такого вже й великого бажання. Це не сенс життя, не варто забувати про це. А ще коли вам розповідають про ідеальну подорож, в якій небуло неприємних пригод - то теж не спішіть вірити, бо це неможливо, а що можливо - це те, що може вам чогось не розповідають та якось гарно усе прикрашають. Подорожуйте, як випадає нагода, насолоджуйтеся життям кожного дня та не ставте за ціль об"їздити все на світі :) А ще покладайтеся на Бога! Ми багато молилися за поїздку, перед кожним автобусом, літаком, коли не могли знайти дорогу .. і Бог нас беріг та в усьому допомагав, та ми Йому дуже вдячні за те, що подарував нам такі гарні спогади :)
Ну і потім пішли години підготовки до поїздки. Жаль, що не можна оминути цю стадію. Майже одразу почала скролити Couchsurfing, Віці довірила маршрут, бо я поняття не мала, куди поїхати у Франції, бо я казала (Марта свідок), що ніколи не поїду туди, бо французи дуже зверхні. І взагалі мала купу стереотипів про них :) Як і про британців. Згодом я їх майже позбулася.
Вирішила написати своєму другу Вові, який проходив влітку практику як архітектор у Парижі і провів там ціле літо. Мала надію, що порадить щось щодо транспорту і певних моментів, але він допоміг набагато більше, аніж я очікувала, познайомивши мене з своїм другом Омаром, який вчиться на архітектора у Парижі. Омар нас люб'язно погодився захостити, що мене дуже втішило, адже я навіть не почала писати листи в каучсерфінгу (CS)!
Але без любих хостів з CS ми все ж не обійшлися. Віка надумала поїхати на скелі Етрета в Нормандії, біля океану, фотки яких вона побачила десь в інтернеті. Мені здалася спершу ця ідея трохи дивною, ну бо зима, холодно, які там скелі. До Етрети нам треба було добратися через місто Гавр (я теж про нього вперше почула оце недавно). Там нам і треба було знайти хоста.
Також мій друг з Фінляндії Єре запросив нас погостювати у нього в Кракові. Так, це зовсім не по дорозі до Варшави і Парижу, і взагалі не подорозі з Етретою, але чому б і ні.
До Кракова ми добиралися через Blablacar з сім'єю, яка їхала відвідати свою доньку, яка там навчається. Коли зустрілися на вокзалі, то раптом зауважили, що у нас обох білі шапочки, що і було нашою милою особливістю протягом усього тижня, Поїздка пройшла дуже швидко, ми щось трохи балакали, а потім бац і пройшли кордон, і ось уже й Краків. Я сказала другу, що ми будемо о 3ій, а ми приїхали біля 1ої. Приємна несподіванка.
В Кракові були два дні, трохи гуляли по центру, біля Вавеля, по кафешках :) Здивувало, що там дуже густий смог через викиди з машин, і тому деякі люди навіть ходили в масках. В транспорті дозволялося їздити безкоштовно, якщо при собі маєш техпаспорт своєї машини. Тому ми тішилися, що ми сидимо на затишній кухонці у Єре вдома, п'ємо чайочок і каву та разом балакаємо про усе на світі. Потім ми дивилися казочку "Дім дивних дітей міс Перегрін" Тіма Бертона, який Віка чомусь віднесла до фільмів жахів, і сказала, що не дивитимиться, бо їй страшно. А ми ж хороші друзі, правда? Щоб Віка не пропустила найстрашніші моменти, ми їй їх знімали на телефон і відправляли через фейсбук, щоб вона могла подивитися їх на кухні :D Ще у Кракові у нас весь час просили гроші місцеві попрошайки дуже специфічними способами. Якось до нас підійшов якийсь п"яниця і почав говорити по польськи, я йому сказала, що я "нє розумєм", і він сказав нам російською "Я ХАЧЮ ТРІ ЗЛОТИХ" :D Як нам сказав Єре, за стільки можна купити найдешевше пиво. Потім до нас підійшов чоловік доволі пристойного вигляду на перший погляд, прикинувся туристом і просив один злотий на автобус. Цю схему ми знаємо зі Львова, тому ми відмовили. Почувши відмову він наволав на нас, обізвавши божевільними. Ну-ну.
На наступний день ввечері ми відправилися в Варшаву і їхали в автобусі майже цілу ніч. Я не зовсім виспалася, тому досипала в Макдаці на столі і одним оком дивилася за нашими речима, поки Віка фоткала центр Варшави. І я тішилася, бо Віка тішилася і ото ми двоє тішилися, що скоро йдемо на літак! Для Віки це був перший політ, і крім цього вона ще вперше спробувала мексиканську та китайську кухню, які я так обожнюю.
В Париж долетіли швидко і без проблем, там було набагато тепліше, аніж у Кракові. Наш аеропорт був дуже далеко від міста, тому ми добиралися годину автобусом. Омар нас зустрів на зупинці. Тут ми дізналися, що Париж просто велетенський, він зовсім не маленький та милий, як про нього пишуть та як його змальовують. Він просто здоровезний монстр (в якому є багато чого цікавого). Саме тому до нашого будиночка ми добиралися ще десь півгодини і зовсім не запам"ятали дороги, бо їхали в метро, а потім ще й в автобусі.
В Омара вдома познайомилися з його співмешканцями та друзями та одразу пішли гуляти по Парижу в пошуках місця повечеряти. Гуляли по милому райончику з кафешками, де зайшли в одне містечко, де готував французькі млинці дуже привітний власник закладу, який пригостив нас в кінці шоколадом. Під вечір ми вже досить втомилися, тому були раді повернутися до будинку. Омар нас пригостив марокканським чаєм, який був дуже смачним, та й взагалі ми дізналися про Марокко стільки цікавого і неочікуваного, що нам нетерпиться одного дня відвідати цю цікаву країну. В Марокко є страва "Кус-кус", яка, за словами Омара, "настільки смачна, що її назвали аж двічі". Омар дуже творчий, так як вчиться на архітектора, тому в нього ціла купа різних малюнків, ескізів та проектів, які було цікаво розглядати.
На наступний день ми пішли гуляти по Парижу і зайшли в цікавий секонд, який виглядав крутіше, аніж усі модні магазини. І який ж там був прекрасний вибір! Я вийшла звідти з коричневим капелюхом з широкими полями за 5Є, а Омар прикупив собі класну блакитну джинсову куртку, а Віка наразі з нічим. Отак і походили по модним французьким "бутікам".
А ввечері на нас чекала raclette party в Омара вдома, він запросив купу друзів-студентів, які навчаються в Парижі з Італії, самої Франції та Марокко :) В чому ж полягала ця вечірка, це свого роду пікнік. Є двохшаровий невеличкий гриль, наверху якого смажиш м'ясо, а на другому шарі кладеш сир в лопаточку, і він там розплавляється. Потім береш м"ясо і картоплю і поливаєш це цим сиром (raclette formaggio). Це було дуже смачно і компанія просто чудова, ще потім грали на гітарці, але ми вже пішли спатки, бо в нас дуже рано був автобус в Гавр.
Атлантичного океану. Воно зовсім не туристичне, ми там залишилися на два дні і ночі, щоб поїхати в селище Етрета на скелі. Зупинилися там в хоста Девіда, якого знайшли на каучсерфінгу. Вдома нас зустріла його подруга Барбара з Бельгії, професійна перекладачка, яка все нам показала, залишила ключі і побігла собі читати якийсь збірник поезії в кафешку. І вся квартира, разом з товстезним котом, який любив лазити по моїх речах, була в нашому розпорядженні! Квартира виглядала так, ніби належала якомусь художнику, завалена цікавими книжками французькою та іспанськими мовами, різними листівками та постерами. І ще милий котик хазяйновито ходив по хаті і терся об наші ноги, тому ми його дуже полюбили, хоч у весь одяг був в його рудуватій шерсті. А ще в душі дуже рідко була тепла вода і якщо й була, то недовго. І з інтернетом були неполадки, і з плитою. Але це ж дрібниці. У нас був гарний вигляд з вікна, тепло, ліжко і дах над головою. Зранку пили чайок з чашки, на якій була написана натхнення фраза іспанською "Si puedes soñarlo, puedes hacerlo" ("Якщо ти можеш про це мріяти, то ти можеш це зробити").
Самого Девіда ми зустріли вже аж зранку на наступний день, бо він прийшов з своєю подругою досить пізно. Ми разом поснідали, послухали іспанську музику та швиденько побігли на автобус в Етрету, по дорозі закупившись круасанами та тартами в пекаренці.
А Етрета, друзі....аааа вона була магічна! Дарма я думала, що туди не варто їхати, я страшенно помилялася! Це білі скелі біля океану лазурного кольору з берегом, встеленим камінцями. Це надзвичайно пейзажне селище та місце. Не дивно, що саме там Моне намалював одну зі своїх картин. Ми там бродили півдня, насолоджувалися краєвидами, зробили невеличкий пікнік, я навіть надихнулася і настрочила вірш, а ще ми потоваришували з чайкою, яка була зрадницею, бо втекла від нас одразу, як тільки зрозуміла, що їжа у нас закінчилася. Так що не дружіть з чайками. Здивували японці, які приперлися туди з величезним дроном, який дуже гудів і на кілька хвилин зіпсував усю гармонію. Під вечір почався дощик, хоча цілий день була прекрасна погода, тому ми повернулися у Гавр, а вже зранку о 6 годині поїхали назад у Париж.
В Парижі на нас чекав наш друг Адам з Лондона. Ще у Львові я його привітала з Днем народження, сказала, що буду в Парижі скоро, і пожартувала, щоб він приїжджав, бо то близько до Лондона. А він узяв і приїхав! Він з таких людей, як я, яких неважко підбити на якусь авантюру. Адам казав, що і так думав вже давно відвідати свого друга Гійома в Парижі, з яким ми теж невдовзі познайомилися. Ми закинули речі і пішли знову гуляти по Парижу і Омар теж пішов з нами. Адам мав професійну камеру, і Віка йому весь час пояснювала, як нею користуватися. запитуючи в мене весь час, як буде англійською те чи інше слово, на зразок "витримки". Ну а я що, я ж не ходячий словник :D Омар намалював ескіз Нотр-Даму, а ми продовжували заходити і одразу ж виходити з різних музеїв, в тому числі з Лувру, бо нас шокували ціни за вхід. Нотр-Дам де Парі - це найкрасивіший храм, який я бачила! Готика 12 століття, які склепіння, які вітражі! Краса.
Потім ми спробували французьке тако, яке було таке велике, що ми мало не луснули. Під вечір ми пішли до Монмартру і чомусь хлопцям приспічило залізти в закритий парк, в який, щоб потрапити, треба було перелізти через паркан. Там у мене було бойове поранення - порвані біля коліна улюблені червоні штани, і як я взнала потім, величезна царапина на півноги. Але всі сказали, що я крута, тому все нормально. Ну але не все так страшно і епічно, як я про це пишу, не забувайте :) Мам, ти теж не забувай!
Потім ми пішли на вечірку до однієї дівчинки Деї з Литви з каучсерфінгу, де ми познайомилися з дівчиною з Філіппін та двома корейцями. Ми їли млинці, балакали і обмінювалися досвідом та враженнями. Там ми помітили, що Адам носить різні шкарпетки і разом з моїми подертими штанами ми започаткували French Fashion Week.
На наступний день ми поїхали до Версалю і цілу дорогу туди розмовляли про релігію та віру і різні штуки про життя. Там ми попрощалися з Омаром та пішли зустрітися з Адамом та його французьким другом, який першу годину мене дратував, а потім якось ми з ним подружилися. Він провів нам екскурсію та знав дуже багато цікавих історичних фактів про Париж. Ми знову пройшлися біля Тріумфальної арки, Александрійського моста, Монмартру, найвищої багатоповерхівки, різних відомих кондитерських типу "Ля Дюре" та цікавих будинків. А ще посиділи в кафе, де спробували гарячий шоколад, приготований за старим стилем, який був дуже цікавим на смак.
А ввечері ми пішли до Ейфелевої вежі вже друге! Вперше ми її бачили вдень, а тут - вночі. І вона була дуже красивою. Довкола ходили торговці китайськими сувенірами і весь час говорили дивним тоном "Ван євро-ван євро-ван євро!", і ми всі з цього приколювалися. Віку ми прозвали Queen Elizabeth, бо Адам якось ще як тільки познайомився з нею, обмовився і назвав її Елізабет. Ну й не дивно, бо королеву Англії звати Елізабет-Вікторія. Так що серед нас була блакитна кров. А Гійома як тільки не називали - Mr. Gulliver, The Living Legend, Legend, і йому дуже пасували такі прізвиська :)
Після цього ми віддвідали ще одного їхнього друга-парижанина, який працює на AirFrance, живе в центрі Парижу, але в Парижі всі квартирки маленькі, і ми зрозуміли наскільки. Це була одна кімнатка, в якій був і душ, і умивальник, і кухня і все-все. Але ми скоро з усіма попрощалися і побігли в метро, щоб не дуже пізно прийти до нашого хоста, якому ми пообіцяли бути півдванадцятої. Але сталося не так, як гадалося. Ми страшенно заблукали, бо виявилося, що у Парижі є дві однакові вулиці. Зрештою ми з різними перепетіями таки добралися до дому нашого хоста, але аж півперша ночі. Він уже спав, бо йому треба було зранку на роботу, але дуже дружньо нас прийняв, все гарно пояснив, у нас знову була окрема кімнатка. Зранку він побіг на роботу та знову нам залишили цілу квартиру (ото добрі люди), але ми довго там не затрималися, бо в обід був наш літак... І з обіду до самого ранку наступного дня ми їхали у метро, в автобусі, в літаку до Варшави, поїздом в місто, а з міста машиною до самого Львова, а тоді ще й пощастило приїхати одразу на перший ранковий львівський трамвай з вокзалу, який був майже пустим.
У мене багато висновків з поїздки. Зрештою те, що сміливі мають щастя відомо мені давно ще з романів Івана Багряного. Страх - це найбільший наш ворог, і до нього дуже рідко треба прислухатися.
Ще те, що у світі таки більше добрих людей, аніж поганих. Подорож творять люди і моменти, а не музеї та визначні місця.
Італія гарніша за Францію, хоча Етрета мммм.
Французи похмурі та глибокі, але зовсім не злі і далеко не зверхні, а завжди готові допомогти та відкриті до розмов. Париж не такий казковий і романтичний,як його малюють.
А ще - не начитуйтеся всяких тревел пабліків і не засиджуйтеся в інстаграмі. Не вірте, коли вам кажуть, що подорожі - це просто сенс життя, що якщо ти не подорожуєш, то твоє життя нудне. Це все брехня, і дуже багато людей в це вірить і сумує через те, що не вдається часто подорожувати чи й нема такого вже й великого бажання. Це не сенс життя, не варто забувати про це. А ще коли вам розповідають про ідеальну подорож, в якій небуло неприємних пригод - то теж не спішіть вірити, бо це неможливо, а що можливо - це те, що може вам чогось не розповідають та якось гарно усе прикрашають. Подорожуйте, як випадає нагода, насолоджуйтеся життям кожного дня та не ставте за ціль об"їздити все на світі :) А ще покладайтеся на Бога! Ми багато молилися за поїздку, перед кожним автобусом, літаком, коли не могли знайти дорогу .. і Бог нас беріг та в усьому допомагав, та ми Йому дуже вдячні за те, що подарував нам такі гарні спогади :)
Коментарі
Дописати коментар