У поїзді ( алегорія)
3 ранку. Зупинка поїзду. Я прокинувся, у горлі пересохло. Води.
Наш поїзд рушав за невизначеним маршрутом. Він то підіймався в небо, то нісся по підземеллях. Часом він проходив через повітряні дірки, бо в новий світ занадто довго їхати звичайними дорогами. Звичаній дороги - це дуже довго, коли потрібно перестрибнути на інший рівень реальності, тому потрібні ці повітряні дірки, які телепортували поїзд з одного рівня на інший. Саме тоді поїзд робив зупинки.
На кожній такій зупинці я прокидався. А усі решта мирно спали, і їхні тіла у тьм'яно-жовтому освітленні виглядали так, начебто вони ніколи не прокинуться. А хтось безсонно їхав, відчуваючи кожен стукіт і кожен рух поїзда на своєму тілі. Чомусь нікого не цікавило, чому ми можемо переходити з одного рівня реальності в інший за лічені секунди, а у поїзді досі скиплять двері, шумить, і в туалеті жахливо пахне.
Для безсонних ця поїздка була куди реальнішою, аніж для сплячих. А ще були такі, як я, сновидці, що то спали, то прокидались на зупинках і не розуміли, що ж відбувається, що ти не знаєш, де ти і куди все ж таки їде поїзд. Хоча ні, я знав куди він їде, але важко було повірити, що нічого по дорозі не трапиться, і ми все ж туди потрапимо. Ті ж, хто спали, не думали про таке. Ті, хто не спали, саме через це і втралили свій сон.
Ми всі були такі різні. Як так трапилось, що ми їдемо в одному поїзді? Навіть в одному плацкарті? Для них ця поїздка - це легка прогулянка, для для нас - трусанина. Чому так? Я не зовсім хочу їхати з вами, але ж з ким тоді?
Довга зупинка. Ми не знали, куди їдемо, саме тому дехто сходив з поїзда. Але тоді вони ніколи не дізнаються, куди ж він їхав.
Наш поїзд рушав за невизначеним маршрутом. Він то підіймався в небо, то нісся по підземеллях. Часом він проходив через повітряні дірки, бо в новий світ занадто довго їхати звичайними дорогами. Звичаній дороги - це дуже довго, коли потрібно перестрибнути на інший рівень реальності, тому потрібні ці повітряні дірки, які телепортували поїзд з одного рівня на інший. Саме тоді поїзд робив зупинки.
На кожній такій зупинці я прокидався. А усі решта мирно спали, і їхні тіла у тьм'яно-жовтому освітленні виглядали так, начебто вони ніколи не прокинуться. А хтось безсонно їхав, відчуваючи кожен стукіт і кожен рух поїзда на своєму тілі. Чомусь нікого не цікавило, чому ми можемо переходити з одного рівня реальності в інший за лічені секунди, а у поїзді досі скиплять двері, шумить, і в туалеті жахливо пахне.
Для безсонних ця поїздка була куди реальнішою, аніж для сплячих. А ще були такі, як я, сновидці, що то спали, то прокидались на зупинках і не розуміли, що ж відбувається, що ти не знаєш, де ти і куди все ж таки їде поїзд. Хоча ні, я знав куди він їде, але важко було повірити, що нічого по дорозі не трапиться, і ми все ж туди потрапимо. Ті ж, хто спали, не думали про таке. Ті, хто не спали, саме через це і втралили свій сон.
Ми всі були такі різні. Як так трапилось, що ми їдемо в одному поїзді? Навіть в одному плацкарті? Для них ця поїздка - це легка прогулянка, для для нас - трусанина. Чому так? Я не зовсім хочу їхати з вами, але ж з ким тоді?
Довга зупинка. Ми не знали, куди їдемо, саме тому дехто сходив з поїзда. Але тоді вони ніколи не дізнаються, куди ж він їхав.
Коментарі
Дописати коментар