Дитячий сон
Мені колись давно приснився сон, а, може, й двічі мені снився. Правда в тому, що я й досі його пам"ятаю, і чим детальніше я намагаюсь його пригадати, тим більше живих емоцій він у мене викликає. Я дуже чекаю на ту річ у житті, яка викличе у мене ті ж емоції в усій їхній суміші, не окремо розкиданими уламками, а в їх повній палітрі.
Літній тепло-прохолодний ранок. Той короткий ранок після світанку, коли світ і час нерухомо зупиняється в тиші. Коли начебто природа й прокинулась, а навколо пусто й тихо. Свіжість... Вологість повітря щипає шкіру, говорячи про те, що варто одягнути щось тепліше, але ти ж знаєш, що за декілька хвилин буде знову спекотно. Йдучи по бруківці, чую відлуння своїх кроків. Відлуння кроків чути пізно вночі і в такий ранок. Але різниця в тому, що нічне відлуння несе з собою якесь відчуття містичності, якесь воно не таке, як ранкове. Ранкове дає таке святкове відчуття, начебто ти з кожним кроком наближаєшся до чогось омріяного. Ось я йду по бруківці, соковитозелені дерева ніжно шурхотять від легкого ранкового вітру. Старі будинки, площа Ринок, навколо ні душі... І небо. Ранокове чисто-блакитне небо, таке сяюче від ніжного сонця, яке ще не досягнуло свого зеніту, тому не обпалює, а просто легенько лоскоче промінням і тішить око. Запах чистого повітря, яке щойно прокинулось. Такий час триває всього лиш кілька хвилин, кілька хвилин, коли час зупиняється. Я торкаюсь злегка вологого каміння, яке віддає приємною прохолодою. Легкість, радість, усюди радість! Усюди світло! Десь всередині, лоскоче звук радсного сміху, який не вирвався назовні, а лише муркоче всередині, зігріваючи. Отака вона радість, яка прийшла в момент, коли ніжно-ранкове, ще не пекуче, а таке можна так сказати "юне" сонце засліпило легенько очі, і ти дивишся на світі через призму яскравого проміння. Ранок - це новий шанс... Дивовижно, як не намагались люди зіпсувати все навколо вчора вночі запахом диму сигарет і своїми діяннями - природа завжди закриває на це очі, даючи нам ще один шанс. Світанок не знає болю, ні бруду. Він безпощадно освітлює це, хто втече, а хто залишиться. Така його природа.
Вулиця закінчується. Відлуння кроків, радість, відчуття, начебто до чогось наблизилась, я підіймаю голову, навколо ні душі. Зненацька переповнює раптовий переляк такий, як в той момент, коли зупинився перед падінням і подумав, що от-от впадеш. Під ногами прірва. Я на вершині, вітер куйовдить волосся ніжно-ніжно, але дуже сильно. Ніжно-рожеве небо, свіжість... Світанок в горах. Я вдома.
Літній тепло-прохолодний ранок. Той короткий ранок після світанку, коли світ і час нерухомо зупиняється в тиші. Коли начебто природа й прокинулась, а навколо пусто й тихо. Свіжість... Вологість повітря щипає шкіру, говорячи про те, що варто одягнути щось тепліше, але ти ж знаєш, що за декілька хвилин буде знову спекотно. Йдучи по бруківці, чую відлуння своїх кроків. Відлуння кроків чути пізно вночі і в такий ранок. Але різниця в тому, що нічне відлуння несе з собою якесь відчуття містичності, якесь воно не таке, як ранкове. Ранкове дає таке святкове відчуття, начебто ти з кожним кроком наближаєшся до чогось омріяного. Ось я йду по бруківці, соковитозелені дерева ніжно шурхотять від легкого ранкового вітру. Старі будинки, площа Ринок, навколо ні душі... І небо. Ранокове чисто-блакитне небо, таке сяюче від ніжного сонця, яке ще не досягнуло свого зеніту, тому не обпалює, а просто легенько лоскоче промінням і тішить око. Запах чистого повітря, яке щойно прокинулось. Такий час триває всього лиш кілька хвилин, кілька хвилин, коли час зупиняється. Я торкаюсь злегка вологого каміння, яке віддає приємною прохолодою. Легкість, радість, усюди радість! Усюди світло! Десь всередині, лоскоче звук радсного сміху, який не вирвався назовні, а лише муркоче всередині, зігріваючи. Отака вона радість, яка прийшла в момент, коли ніжно-ранкове, ще не пекуче, а таке можна так сказати "юне" сонце засліпило легенько очі, і ти дивишся на світі через призму яскравого проміння. Ранок - це новий шанс... Дивовижно, як не намагались люди зіпсувати все навколо вчора вночі запахом диму сигарет і своїми діяннями - природа завжди закриває на це очі, даючи нам ще один шанс. Світанок не знає болю, ні бруду. Він безпощадно освітлює це, хто втече, а хто залишиться. Така його природа.
Вулиця закінчується. Відлуння кроків, радість, відчуття, начебто до чогось наблизилась, я підіймаю голову, навколо ні душі. Зненацька переповнює раптовий переляк такий, як в той момент, коли зупинився перед падінням і подумав, що от-от впадеш. Під ногами прірва. Я на вершині, вітер куйовдить волосся ніжно-ніжно, але дуже сильно. Ніжно-рожеве небо, свіжість... Світанок в горах. Я вдома.
Коментарі
Дописати коментар