Шекспір

Презентую улюблений сонет Шекспіра. Дуже актуальний. Завжди.
Там пише про любов, до якоїсь, дівчини, мабуть, але, коли я читаю, то завжди думаю про Бога. Бо все-таки тільки Його любов тримає тут.
Отакий-собі сонет :

Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості - ганебний суд,
І злу - добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов Твоя.